Ще один сон
Пальці тремтять на пульсі. Зараз моє серце вирветься з грудей і… ні, не розірветься. Воно засяє, осліпить мене і тебе, воно скаже тобі те, про що я мовчу. Мовчу навіть перед собою. Боюсь думати. Не хочу думати. Думаю.
Зім´ята постіль. Одяг розкиданий по кімнаті. Досі не вірю, що з нами це трапилось. Але ти поруч. Дивишся мені в очі. Тримаєш за руку. Пальці на пульсі. Тук-тук, тук-тук. Слухаєш мій ритм. Читаєш мою душу. Береш моє серце.
Ти щось хочеш мені сказати, та не знаєш, як. Ти боїшся мене образити. Не бійся, все скажу я сама. Тук-тук, тук-тук. Чуєш? Я знаю, що у нас немає майбутнього. Це неможливо. Ти можеш не хвилюватись. Нехай будуть такі зустрічі, як ця. Коли нам бракуватиме тепла. Чи коли ти захочеш просто поговорити. Я вмію слухати. Я можу поділитись з тобою теплом. Та я ніколи не претендуватиму на місце поруч з тобою. Ніколи. Чуєш?
Ти все чуєш. Відпускаєш мою руку. Не серце. Відводиш погляд. Зітхаєш полегшено.
Одягаємось, не дивлячись один на одного. Виходимо на вулицю. Ти йдеш, а я ще стою і дивлюсь тобі услід. Ти йдеш, забравши моє серце.
Я прокидаюсь. Це був ще один сон про тебе. Добре, що моє серце зі мною.
Насправді
А насправді було інакше. Все сталось через декілька днів після сну.
Я підходила до місця зустрічі, і чим ближче, тим тяжчі ставали ноги, тим невпевненішою була хода. Та ти підійшов і усміхнувся. Спитався, чи не передумала. Як я могла передумати? Я ж тут. Я прийшла.
Піднялись на другий поверх, зайшли у кімнату. Ти дивився на мене, ніби щось запитуючи. «Ти впевнена?» Так, я ж тут. Я прийшла. Ти читав мою душу. Ти брав моє серце. Але ти ще не знав мого ритму.
Ритм захопив нас зненацька. Шалений, нестримний. Я ніби піднялась у небо і літала. Твої руки міцно, і в той час ніжно тримали мене, як у моїх снах. Час зупинився. Я з тобою. Я – з тобою! З тобою!!!
Потім ми лежали поруч, ти лагідно торкався мене, гладив волосся, про щось думав. Я поклала голову тобі на груди, слухала биття твого серця. Воно билось в такт з моїм. Мені було добре просто лежати поруч з тобою, відчувати тепло твого тіла, розслаблятися від твоїх дотиків. У цю мить у нас було одне серце на двох, один подих, одне тіло. Не знаю, що в цей момент відчував ти. Не сміла питати. І навіщо було? Я насолоджувалась прекрасною миттю, і не хотіла її псувати зайвими запитаннями.
Дві години минули швидко. Занадто швидко. Я обняла тебе і не хотіла відпускати. А стрілки невблаганно йшли вперед. Спливали останні хвилини. Сильніше притисла тебе до себе. Пора.
Виходимо на вулицю. Ти проводжаєш мене до таксі. Я їду.
Дорогою додому думаю про тебе. Тіло ще гаряче. Мене переповнює якесь досі не відоме мені щастя. Я не знаю, що зі мною. Я не можу це ні з чим порівняти. Мені бракує слів. Я б могла передати тобі це поглядом, поцілунком, тілом. А слів бракує.
Дома – гарячий душ і знову холодна постіль. Ховаюсь, як завжди, під ковдру. Плачу. Але тепер це сльози щастя. Десь між ними котяться сльози безвихідності. Але щастя набагато більше, і, на диво, я засинаю. Мені знову снишся ти. У сні переживаю все спочатку. Зранку не хочу прокидатись. Треба.
Хочу знову тебе бачити. Хочу знову бути з тобою, хоч ці декілька годин. Щосекунди думаю про тебе. І як би не склалось наше життя далі, ти залишишся в моєму серці. НАЗАВЖДИ. Хотів ти цього чи ні, а тобі таки вдалося якимось чином забрати маленьку частинку мого серця. Не переймайся. Це лише малесенька частинка.
Протягом дня.
Гіпнотизую очима телефон. Він мовчить. Болить душа. Розривається серце. «Як ти?», «Що робиш?», «Добраніч». Прості слова, які хотіла б від тебе почути. Телефон мовчить. На годиннику 22.43. Піду у своє холодне ліжко. Спробую не плакати. Спробую заснути.
Наступного дня.
Довго не могла заснути. Але вже не плакала. Вчуся робити своє серце кам´яним. Поки що не дуже виходить, але я мушу. Бо іншого виходу нема.
Написала тобі смс, та не наважуюсь відправити. Не хочу виглядати нав´язливою в твоїх очах. Але ще тільки ранок, і я можу передумати. Ще ранок… І який довгий, нестерпно довгий день попереду! Ще один день невизначеності. Ще один день думок про тебе. Ще один день спогадів.
Не втрималась. Через деякий час відправила смс. Телефон мовчить. Пережити ще один день. Серденько моє, стань кам´яним! Сльози, зупиніться! Що зі мною?
Минула приблизно година, і ти мені надіслав дуже гарне повідомлення. Щоб сон ніколи не закінчувався. Він не закінчиться доти, доки ти не захочеш.
Ввечері домовились про зустріч на завтра. Злюсь сама на себе, і в той час з нетерпінням чекаю завтра…
Друга зустріч.
І знову я йду до тебе. Тільки не так, як вперше. Я йду впевнено. Бо впевнена. Ти вже чекаєш. Знову та сама кімната. Ми вже не церемонимось. Як грубо я виразилась – «не церемонимось». Бо так і є. Мені дуже добре з тобою, ти чудовий. Але відчуваю якийсь холодок між нами. Чи мені здається?
Цього разу у нас трішки більше часу. Три години замість двох. У перервах відчуваю, що тобі нудно. Чи мені здається?
Чомусь ніяк не зігріються руки. Цей нестерпний холодок. Я тобі набридла? Чи мені здається?
А може, я перебільшую? Мені ж так, як і вперше, добре навіть просто лежати біля тебе, ти мене так само ніжно гладиш. Ні, щось не те. Чи мені здається?
Пролетіли і три години. Знову обнімаю тебе. Ти питаєш, чи все добре. Ти щось помітив. Я кажу, що все добре. Тобі зовсім не потрібно знати про мої переживання. Виходимо. Прощаємось.
Ми стоїмо по різні сторони дороги. Намагаюсь не дивитись на тебе. Відчуваю невпевненість. Ось і таксі. Нарешті їду. Все.
Вдома.
Вдома багато думаю. Правильно було б припинити наші стосунки, але розумію, що не витримаю без тебе довго. Що робити? Відповіді поки що не знаходжу. Та в мене є ще час. Вимучено посміхаюсь. Гірка ця посмішка.
Не чіпатиму тебе цей тиждень. Подивлюсь, чи згадаєш про мене. Якщо згадаєш, буде ще зустріч, а якщо ні – тоді все. Досить.
*************************************
Завтра мине тиждень від нашої другої зустрічі, і я не знаю, чи ти зконтактуєшся зі мною. Насправді я цього чекаю. Чомусь трошки боюсь нашої зустрічі. На днях була дуже зла на всіх і на все, і тобі дісталось від мене. Хоч я потім вибачилась, та деяку провину перед тобою відчуваю. Хоча тобі, мабуть, байдуже. А може, і не байдуже, бо тоді б ти не реагував на мої вибрики. Та це було позавчора.
А сьогодні… Що я відчуваю? В мене всередині ніби натягнутий канат, і дві мої половинки перетягують його. Одна половинка прагне не робити нічого і чекати від тебе кроків назустріч, а друга половинка хоче взяти телефон і знову засипати тебе смс-ками. Наразі сильніша перша, бо я чекаю. Не знаю, як довго чекатиму. Поки що тримаюсь.
*************************************
Мені подобається, як ми зараз спілкуємось. Не нав´язливо так виходить. А то початок був аж занадто бурний. Принаймі з мого боку.
Зараз слухаю музику, і такі слова:
…Вже не так, як кожну мить,
Кричать вірші, співає дощ,
Вже не так, як кожну ніч,
Мовчать пісні…
Як підходить ця пісня до нас! Спочатку божеволіла, а згодом заспокоїлась. І далі співає:
…Вже не сам, я навіть не з тобою…
Правильно було б «не сама, я навіть не з тобою». Мені хочеться думати, що я тобі небайдужа, хоча насправді, швидше за все, це не так, але мені так хочеться думати, і я себе тим тішу. Так собі думаю. Я придумала собі гарну історію, і мені так легше. Останнім часом я себе «загнала» у глухий кут, у мене була депресія, мені нічого не хотілось. Повна апатія до всього. Не знаю, що було б зі мною далі, якби наші життєві стежки не пересіклися.
Стежки? Так, у твоєму випадку це вузенька стежка, яка з часом заросте травою і ти забудеш, що колись ходив по ній; а в моєму випадку – це широченний шлях, який вивів мене з похмурого лісу думок на залитий світлом простір.
Коли мені буває погано, я згадаю про тебе, і вже краще. Я люблю згадувати нашу першу зустріч, дуже люблю. Ці дві години ти справді був моїм, лише моїм. Як гарно звучить – ти мій. Лише дві години. Але мій. І я обіймала тебе, і цілувала, і заглядала в очі. Ми взагалі мало тоді розмовляли. Було добре лежати поруч з тобою, обійнявшись. Ну ось, знову спогади! Треба припиняти, бо знову захочу до тебе!
***************************************
Минуло декілька днів, я зараз погано орієнтуюсь в часі. Ми бачились втретє. Як все було чудово! Наша зустріч була схожа на першу. Емоції знову переповнюють мене. Нічим себе зовні не видаю, а всередині… ти знаєш.
Не хочу втрачати тебе, не хочу…не хочу… Не зараз, коли я навчилась літати. Не зараз, коли в моєму житті з´явилось щастя. Не зараз, коли блистять очі і ожило серце. Як добре з тобою!
Із спогадами, щаслива, йду спати. Добраніч!
***************************************
Призналась сама собі, що закохана в тебе. Чи боюсь? Ні. Кохання приносить радість, навіть коли кохаю лише я. Але я нічого не хочу міняти в своєму житті. Не треба це тобі. І мені, мабуть, також не треба. А мого кохання досить на нас обох. Воно безмежне. Воно назавжди. Воно справжнє.
Зі мною таке вперше. Ось пишу це зараз, і абсолютно спокійна, бо впевнена в собі, як ніколи. Дозволь мені тебе кохати. Дозволь бачити тебе. Дозволь дивитись в твої очі. Дозволь, доки буду потрібна тобі. А коли не буду потрібна, то я піду без образ. Я сама вибрала свій шлях. Я знаю, що колись це скінчиться. Я готова. Мені буде боляче, не заперечую. Буде дуже боляче спочатку. Але я переживу, я сильна жінка. Не все буде так погано. В мене залишиться кохання, а це найголовніше. А ще залишаться чудові спогади.
І залишиться надія, що будуть ще зустрічі. В житті буває все, і зарікатись не треба ніколи.
А поки треба насолоджуватись миттю, ти зі мною. Дуже хочу тебе побачити і поговорити. Правда, ще не знаю, як з тобою говоритиму і про що. Думки запутані. Я ускладнюю наші стосунки, а не треба. Нічого не можу з собою вдіяти.
Тепер я перед тобою як відкрита книга. Бери мене, читай мене. Я дозволяю. Я чомусь дозволяю тобі те, що не дозволяла нікому.
Як боюсь зараз втратити тебе…Тільки не зараз…
************************************
Сьогодні ми не зустрілись, не вийшло. Я знову втратила контроль над емоціями, знову злилась на тебе. Але в мене є виправдання – я ж закохана…
**************************************
Моя правда
Ти хотів ще? Ось, бери. Бери мене вже всю, коли вже віддала тобі серце. Бери мої думки, я віддаю і їх. Ти сам хотів все знати, тому слухай, ось я, перед тобою.
Вчора ми зустрілись. Йшла до тебе без настрою. Ти образив мене. Та я не можу довго злитись на тебе.
Йду в душ, змиваю з себе втому за весь день і всі образи. Не можу встояти перед тобою, ти береш мене і знову заводиш у море насолоди. Пірнаю, захлинаюсь, а мене хвилі несуть далі і далі…
Потім ми довго розмовляли. Відкрила тобі все. Була вся перед тобою. Не соромилась своїх сліз. Була щирою. Була собою. Було легко говорити, ти розумів мене, як ніхто ніколи. Був щирим. Був собою.
Знаєш, що найбільше боліло мені? Те, що тобі було б легко забути наші стосунки. Десь в глибині душі мала надію, що ти хоч якісь почуття маєш до мене. Що згадуватимеш мене. Що тобі теж болітиме. Не так, як мені, але хоч трошки… Бідне моє серденько, я його не зберегла…
Було тяжко прощатись. Вирішили залишитись друзями. Але ми ніколи не зможемо бути просто друзями. Нас пов´язує щось особливе, якась невидима нитка між нами. Така тоненька, що може ось-ось обірватись. Така тоненька, що ти її не відчуваєш. І хтозна, що чи хто її обірве.
А сьогодні… Сьогодні весна. Ти кажеш, що не відчуваєш. А я відчуваю. Вдень сонечко пригріло, у дворі пташки розщебетались. І пахне весною. Вийшла на балкон, вдихнула повні груди повітря. Легко, так би й полетіла. Стала б пташкою і полетіла в синє небо, де простір, де воля…
Автоматично виконую свою роботу. Думки далеко, думки з тобою. Не часто, мабуть, хтось може зустріти людину, з якою можна говорити так, як ми з тобою вчора. Ти в мене один такий, і я цим дуже дорожу. Дорожу більше, ніж задоволенням для тіла. Але, як я тобі казала, інколи, коли нам бракуватиме тепла…Далі ти знаєш.
А ще цієї ночі ти мені знову снився. Знову прекрасний сон, як і всі попередні. Це добре, що ти мені снишся, в снах ти кохаєш мене. В моїх снах ми належимо один одному. У тих снах, які ніколи не збудуться, і в яких я щаслива.
Дивно, щойно глянула на годинник: 00.00. Північ. Час зупинився. Невагомість… Безмежність… Вічність… Мої думки… Моє кохання…
00.01. Настав новий день. Життя продовжується.
***************************************
Щодня дорогою на роботу минаю невеличкий скверик. Йду, поспішаю, як і всі зранку. А сьогодні звернула чомусь на іншу стежку і завмерла. Яка краса! Перед мною було невелике низьке дерево з розлогими гілками, а на гілках – крапельки нічного дощу, як діаманти. Світило ранкове сонце, і крапельки-діаманти іскрились всіма барвами веселки, переливались, манили до себе. Не втрималась, порушила цю красу, струснула одну гілку…і діамантовий дощ впав на мене, і я була мокра й щаслива, а крапельки блистіли на моїх щоках разом із слізьми, і ранкове сонечко їх витирало…
А якби я не пішла іншою стежкою? Якби не звертала із звичної дороги? Я б не пізнала простого щастя, що було за декілька кроків від мене…
І хоча це щастя триває недовго – поки іскряться крапельки – та воно в мене було. А цього в мене ніхто не забере. Ніхто і ніколи.
***************************************
Сьогодні ми зустрілись, ти казав, що востаннє. Ти поїхав, а я стояла, дивилась тобі вслід і плакала. Люди обертались на мене, та мені було байдуже. Вони не знали, що щойно я втратила того, кого кохаю.
***********************************
Хочу розібратись у всьому, а не можу. Хочу зрозуміти себе, а не розумію. Хочу покласти цьому край, і знаю, що не зроблю цього, бо інакше не зможу. Водночас і борюсь з собою, і не роблю нічого. Хочу дати думкам лад, і тільки-но, здається, все проясняється – і тут же нічого не розумію. Тільки вирішу ніколи не зустрічатись з тобою – рука сама тягнеться до телефону, я дзвоню тобі чи пишу смс; а коли навпаки, хочу бачити тебе – берусь за роботу чи вимикаю мобільний.
Та незважаючи на це, я стала спокійніша. Не спалахую, як сірник, - так було ще зовсім недавно. А можливо, я спалахнула і тепер згоряю – і звідси цей спокій? Спокій перед чим? Ще одне питання.
Душа моя ніби настроїлась на новий лад, і життя моє повернуло в інше русло. Не знаю, куди винесе мене ця ріка. Чи в бурхливий океан, чи в тиху гавань, чи впаде водоспадом на гостре каміння…
*****************************************
Що я наробила?! Вчора випила лишнього, і все зіпсувала. Ніхто не винен, лише я. Вчора я втратила ще й друга. Ненавиджу себе. Усе вже сказано і зроблено. Усе зруйновано.
Я впала на гостре каміння, і діамантові крапельки розбились об нього разом зі мною. І нема сонечка, щоб висушило мої сльози. І не чути пташок, які співали про моє щастя. Я обірвала тоненьку нитку. Я втратила тебе назавжди.
Знаєш, що мені наснилось під ранок? Висока гора, я хочу зійти на вершину. Мені тяжко, я кожну мить можу злетіти вниз. Та я продовжую забиратись вище і вище – я тікаю від тебе. Ти стоїш внизу і дивишся на мене. Ти далеко-далеко внизу, і я майже не бачу тебе, коли озираюсь.
Останній крутий підйом. Я вишу над прірвою. Зараз упаду. Страх холодить тіло. Стає однаково, чи жити, чи впасти. Відпускаю руки і… не падаю. Ти міцно тримаєш мене. Ти поруч.
Тримаючись за руки, разом легко долаємо підйом. Стоїмо на вершині гори, перед нами чудесний краєвид, як у казці. Сходить сонце, заливає яскравим світлом все навколо, і ми йдемо назустріч сонцю…
**************************************
«Холодна ніч вже не болить, лиш розриває на шматки…» Це не мої слова, це я почула в пісні. Зараз чомусь всі пісні, що я чую – про мене. Кричать до мене з екранів, з приймачів, з машин, що проїжджають повз мене. Та найголосніше кричать з моєї душі. Чи це серце кричить? Чи можеш ти ще кричати, моє серденько? Чи ти тихенько плачеш? Я не знаю, бо моє серце зараз мені не належить. Я дозволила йому кохати, і зараз розплачуюсь за це. Покарана нерозділеним коханням. Всупереч усьому, ні про що не жалію. В мене було щастя. В мене був ти. В мене залишиться кохання, і хоч в ньому не буде слова «МИ», це МОЄ КОХАННЯ. Я вже навчилась з цим жити. Лише я і моє кохання. Назавжди.
*******************************
В Невідоме
Я йду в невідоме. Я не знаю, що попереду. Я не знаю, що вирішиш ти. Ти не дзвониш мені, не пишеш смс. Ти позбувся тягаря? Чи тобі також бракує мене? Невідоме… Що далі? Що буде? Безліч питань, відповідей – нуль. Така математика.
Знайомі помітили зміни в мені. Де мій сяючий погляд? Де моя легка хода? Де моя усмішка? Все пішло за тобою… Що вони знають? Нічого. Правду знаєш лише ти. Мене справжню знаєш лише ти. Відкрити серце і душу можу лише тобі.
У сні промовляю твоє ім´я і прокидаюсь від цього. Мені тоді буває страшно. Зі мною такого ще не було. Що ти зробив зі мною? Ні, що я дозволила тобі зробити з собою? Милий мій, як мені бракує тебе…Мій милий, моє сонечко, моя радість, моє щастя, моє кохання, мої спогади, мій біль…
*********************************
Не стримуюсь, і час від часу відсилаю тобі в смс уривки своїх думок. Ніяк не можу відпустити тебе. Не можу чи не хочу? Все разом.
Хочу бачити тебе. Хочу розчинитись в тобі. Хочу знову притулитись до тебе. Хочу…Так сильно хочу…
***********************************
Минуло декілька днів. Я пропонувала тобі спалити мости до кінця. Ти не захотів.
***********************************
Ми знову зустрілись. Нам добре разом. Та скільки я ще крастиму для себе кохання? Скільки ще триватиме моє щастя? Може, краще не думати про це і насолоджуватись годинами, що проводжу з тобою. Так і зроблю.
Ти сказав, що наші стосунки більші, ніж дружба. Але вони крихкі. Давай постараємось зберегти їх якнайдовше, коханий.
************************************
Минув час. Були зустрічі. Були розставання. Знову були зустрічі. Та настав той час, який я прагнула відтягнути якнайдалі. Він мусів настати. Іншого не дано. Закінчую свої записи. Залишаю тобі своє серце, а собі беру нерозділене кохання. Залишаюсь зі снами і спогадами…
Час збирати каміння,
Час палити мости.
Час. Це вирок? Спасіння?
Час… Від мене йдеш ти…
Мить – була і минула.
Мить – така чарівна!
Мить. І серце заснуло.
Мить… А зараз весна…
Світ – безмежний, великий.
Світ – він більше не мій.
Світ… Сховає біль дикий
І збереже дотик твій…
Ти – нестримне кохання.
Ти і радість, і біль.
Ти – солодке бажання.
Ти – ніколи не мій…
Я – поламані крила.
Я – пролита сльоза.
Я серденько згубила,
Та жива ще душа!
Ми – ніколи не були.
Ми – наснились мені.
Сни – мене не забули.
Сни – збулися і ні…
КІНЕЦЬ
